Труднощі перша: комунікативна
Основна проблема домашніх дітей - відсутність досвіду спілкування із собі подібними. У дитини, що не відвідував детски сад, як правило, практично відсутня комунікативна готовність до школи. «Вписати» у дитяче суспільство, діяти разом з іншими, уступати, підкорятися, тобто якості, що забезпечують безболісну адаптацію дитини до нового колективу. Менталітет домашнього чаду сильно відрізняється від менталітету маляти, що хоча б рік відвідував дитячий садок. Домашня дитина, як правило, займає езопову позицію. Він упевнений, що інші діти повинні його слухатися й лагодити. Він уважає себе єдиною й неповторним, віссю, навколо якої обертається всесвіт. І дуже дивується, коли колектив не визнає за ним беззастережне право на лідерство. У результаті його самооцінка різко міняється й, як правило, далеко не в кращу сторону.
Завдання батьків у цій ситуації - пояснити дитині елементарні норми й правила, яким необхідно випливати при взаємодії з навколишніми. Не заохочуйте прояв дитячого егоїзму. Маля повинен розуміти, що він не єдиний на світі й що в оточуючих людей можуть бути власні бажання й потреби. Частіше грайте із сином або дочкою в рольові ігри. Так, в ігровій формі можна розглянути самі різні моделі спілкування й пояснити їхній дитині. Навчившись у такий спосіб погоджувати свої дії з кимсь ще, маля переносить цю модель поводження на відносини з однолітками. Учите дитини не тільки брати, але й давати.

Труднощі друга: мотиваційна
У дітей, які відвідували дитячий садок, правильно сформований мотив - вони йдуть у школу вчитися. Вони вже награлися в саду й хочуть знань. Домашні діти, позбавлені тісного спілкування з ровесниками, найчастіше йдуть у школу спілкуватися. У першому класі вони віддають багато часу й емоцій на вибудовування взаємин з однокласниками. Для них важлива думка інших дітей, важливо знайти своє місце в колективі, важливо знайти нових друзів. При цьому навчання відсувається на другий план. Дитина, що не пройшла певні стадії взаємодії із соціумом, сприймає школу як захоплюючу нову гру. Саме так чотирьох^-п'ятирічний кроха ставиться до дитячого садка. І в результаті, зштовхнувшись із першими труднощами навчання, першокласник психологічно не готовий їх переборювати. Адже гру у випадку зникнення інтересу завжди можна перервати й знайти собі заняття по душі. З навчанням всі не так.
Завдання батьків - зорієнтувати дитини саме на процес навчання. Важливо, щоб школа залучала маленького учня своєю головною діяльністю - навчанням. Розповідайте дитині, які предмети він буде вивчати в школі, як проходить урок, як треба відповідати, як цікаво дізнаватися щодня багато нового.

Труднощі третя: страх перед учителем
Багато домашніх дітей, на відміну від малят, що відвідували дошкільні установи, відчувають панічний страх перед учителем. Вони часто «відключаються» на уроці й «ідуть у себе». Така дитина тихо сидить, але начебто відсутній, не чує питання, не виконує завдання вчителя. Це не пов'язане з тим, що йому нецікаво або він захоплений чимсь іншим. Як правило, відхід у себе, у свій внутрішній мир викликаний страхом перед реальністю. У цьому випадку перед учителем. Модель взаємин учитель - учень сильно відрізняється від моделі дитина - батьки. Діти, які пройшли через дитячий садок і навчилися вишиковувати спілкування з дорослими по моделі вихователь - дитина, легко переходять на шкільний варіант взаємин. Вони не бояться вчителя й адекватно сприймають строгість, критику.
Завдання батьків - пояснити дитині дії вчителі: чому він лає когось, чому гнівається, критикує. Розповісти маляті, що це ніяк не пов'язане з ним особисто - критикують не його, як особистість, а, приміром, неправильно виконане завдання. І ще одне. Дитина повинен поважати вчителі, а не боятися його. Батьки повинні пояснити маленькому учневі простої правило - учитель завжди правий. Всі виникаючі питання дорослим варто вирішувати тільки один на один з педагогом і в жодному разі не критикувати його в присутності дитини. До речі, для того щоб учорашній дошкільник міг безболісно ввімкнутися в процес навчання, йому необхідний досвід спілкування зі сторонніми дорослими. Маля не повинен «зомлівати» від одного тільки погляду випадкового перехожого або зауваження сусіда по під'їзду.

Труднощі четверта: життя за розкладом
Самим більшим стресом початку навчання в школі є дотримання строгого режиму дня. Діти, що відвідували дитячий садок, звикли жити за розкладом. Домашні крихти, навіть у тому випадку, якщо батьки намагалися дотримувати певного режиму дня, мали набагато більший ступінь волі. У результаті різкий перехід такої дитини на досить твердий шкільний режим стає сильним стресом. Дитячий організм пручається новому розпорядку, маля стає повільним. Ваш випадок? Не квапите дочку або сина, чим більше ви будете прискорювати процес, тим повільніше все буде відбуватися. Повільність - це природна захисна реакція організму. Заводите будильник трохи раніше, заздалегідь попереджайте дитину, коли він повинен закінчити свої справи (через 20 хвилин ми виходимо). У жодному разі не лайте чадо за запізнення (ми повинні були вийти 10 хвилин назад). Від постійного поспіху дитина швидше перевтомлюється й гірше засвоює нову інформацію. Щоб перехід на шкільний режим пройшов менш травматично - за кілька місяців до 1 вересня почніть переводити маляти на новий, схожий, розпорядок дня. Навчите дитини самостійно стежити за часом (через 30 хвилин будуть мультики - поклич мене). Це піде йому на користь.