Кумир

На перший погляд, дитині зростаючому в подібному типі виховання, повезло. Він любимо всіма членами родини й не просто любимо, а обожнюємо, і не просто обожнюємо, а обожнюємо безмежно. Він - маленьке божество, усе в будинку буквально моляться на нього, захоплюються ним, попереджають всі його бажання. А всього його бажання - закон. Погані вчинки? Що ви! Ця дитина у всіх своїх проявах геніальна! Кожний його вчинок - незвичайний і талановитий. І пр всім це негайно інформуються всі родичі й друзі родини. Зрозуміла справа, маля росте впевненим у своїй винятковості. Він примхливий і егоїстичний, звик лише споживати, але не віддавати нічого замість. Випереджаючи своїх однолітків у запитах, «Кумир» нерідко відстає від них в елементарних життєвих навичках: він не може сам умитися або одягтися, для нього проблема вийти куди-небудь одному й т.д. Поки дитина маленький, це не так впадає в око, воно стане помітно пізніше, обретя форму дійсної проблеми. Таке маля практично не адаптується до дитячого садка, та й до школи звикає на превелику силу. Серед однолітків він виділяється своїми капризами й невмінням спілкуватися на рівні. Все це приводить до того, що він практично постійно перебуває в стані психічного дискомфорту в будь-яких ситуаціях поза будинком.


Гіперопіка

Уже з назви зрозуміло, що мається на увазі понад опіка маляти. Дитя з раннього віку практично не має права на самостійність, кризи трьох років, основним девізом якого є «Я сам!» батьки просто не зауважують. Всі спроби дитини відстояти свою самостійність приречені на провал. Дуже швидко маля розуміє, що будь-який конфлікт із родителями є поразкою для нього. Простіше коритися й у всьому додержуватися рад дорослих. А вуж дорослі продумали все його життя, кожний його крок до дріб'язків. Безумовно, вони хочуть, як краще, перетворюючись у диктаторів. А дитина повільно, але вірно втрачає свою індивідуальність. Щастя, якщо в підлітковому віці він все-таки збунтується й відстоїть свою незалежність. Але якою кров'ю? У гіршому ж випадку, дитина, що виросла в гіперопіці, просто поповнить ряди невпевнених у собі, що не вміють спілкуватися й невдах, що бояться всього на світі.


Гипоопека

Це пряма протилежність попередньому стилю виховання. Волі дитині занадто багато. Настільки багато, що вона граничить із повною байдужістю до нього дорослих. Йому можна всі, над ним немає ніякого контролю, він усьому вчиться на власних синцях і шишках. Але при такій «демократії» дитина росте цілком певно, що він не любимо, не потрібний, що він - зайвий. Дивно, що такий стиль виховання зустрічається не тільки в родинах, де обоє батька, м'яко говорячи, асоціальні типи. Дуже часто гипоопека зустрічається в досить інтелігентних і заможних родинах, де батьки живуть насиченої, цікавої, але своїм власним життям і в них просто немає часу на дитину. При цьому дуже заманливо згадати, що японці, наприклад, дозволяють своїм дітям взагалі все... І вважати, що застосовуєте новомодний і прогресивний стиль виховання. А дитина росте практично поза батьківською любов'ю й увагою, що наносить непоправну втрату його самооцінці на все життя.


Їжакові рукавиці

Основний інструмент цього стилю виховання - страх. Страх батьківського гніву, страх усіляких санкцій, страх покарання. Дитини в буквальному значенні тримають в «їжакових рукавиця». Найменша непокора, відступ від правил, раз і назавжди прописаних старшими, і в дитину впиваються гострі голки батьківського невдоволення. Такі батьки впевнені, що дитина повинен їх боятися, «боїться, виходить, поважає», виходить, виросте «таким, як треба». Чи треба пояснювати, що любові в такій родині, любові безвідносної, що не залежить від учинків, дитина не відчуває. У результаті він озлобляється, черствіє й виростає емоційно нечуйним, суворим до близьких, досить часто з бурхливими реакціями протесту.

Як ви догадуєтеся, тут перераховані далеко не всі стилі виховання, що наносять шкоду психіці дитини. Але існує ще два варіанти, які, на думку психологів, завдають шкоди, ще більш непоправний. Виявляється, це полбеди, якщо стилю гіперопіки або їжакових рукавиць дотримується одностайно вся родина. Набагато страшнее для характеру дитини, коли кожний член родини, включаючи бабусь і дідусів упевнений у тім, що тільки він знає, що потрібно дитині, застосовує свій стиль виховання. Уявіть собі сполучення стилів «їжакових рукавиць» і «кумир». Отут і в дорослої людини голова піде навкруги. Що вуж говорити про маля? Якщо вам повезло, і ваше дитя володіє вродженої сверхадаптивностью й стійкою психікою, то він з раннього років просто почне маніпулювати дорослими, використовуючи проти них їх же протиріччя у вихованні. А якщо ваша дитина володіє в цьому змісті середньостатистичними параметрами або, не дай Боже, надчутливістю й ранимостью, те ранній дитячий невроз йому забезпечений.

Ще одна небажана ситуація - різка зміна стилів виховання. Наприклад, маля звик, що він «кумир» - єдиний і улюблений, а потім у родині з'являється друга дитина... Батьки, хочуть вони того чи ні, міняють стиль виховання, дивуючись тому, що старший став якимось «не таким», нервовим, примхливим, неспокійним.

Хочеться сподіватися, що стиль виховання вашої дитини обраний свідомо й з урахуванням інтересів вашого чаду. Але якщо ви довідалися себе в перерахованих ситуаціях - помнете, відповідальність за це лежить на вас.


Олена Щербакова, психолог

Стаття отримана: www.Mamochka.kz