Інтерес до проблеми розвитку ідеї вільного виховання визначається сучасною соціокультурною ситуацією, орієнтованої на загальнолюдські ідеали й ідею вільного розвитку кожного члена суспільства; положенням у системі утворення, що характеризується зміною парадигм у педагогічній науці й практиці; тенденціями в галузі освіти, суть яких складається у звертанні до світового історичного минулого, наступності духовних ідеалів і цінностей, їхня реалізація в сучасних умовах. Орієнтація суспільства на цінності загальнолюдського й національного характеру обумовлює актуальність дослідження вітчизняної й закордонної педагогічної спадщини, у якому ідея вільного виховання займає провідне місце.
Рубіж XIX-XX в.в. став часом своєрідної наукової революції в педагогіці, що поклала початок формуванню науково-педагогічних парадигм, що визначили характер утворення в розвинених країнах протягом усього сторіччя. Крім того, на думку сучасних дослідників (Днепров е. Д., Корнетів Г. Б.), російська педагогіка зазначеного періоду розвивалася в тісній взаємодії із західної. Саме в ці роки намітилися перші шляхи співробітництва педагогічної громадськості різних країн і створилися можливості інтеграції культур. Таким чином, аналіз росіянці й закордонній педагогіці кінця XIX- початку XX в.в. у їхній самобутності й взаємодії - шлях до більше глибокого осмислення й розуміння сучасних проблем педагогічної науки й утворення, збагаченню педагогічної культури сучасного суспільства
Рубіж XIX-XX в.в. дає яскравий спектр педагогічних концепцій і освітніх проектів, які стали основою альтернативних педагогічних рухів у різних країнах, дали імпульс розвитку гуманістичної педагогіки сьогоднішнього дня й можуть служити фундаментом для формування нових напрямків педагогічної теорії й практики. Серед них:
- Вільна школа Олександра Нейлла (Саммерхилл-скул);
- Антропософские школи Рудольфа Штейнера;
- "Будинок вільної дитини" Марії Монтессори;
- школа, ЩоВиховує, без примуса й покарання П. Петерсена (Йена-план);
- "Школа без примуса" Селестена Френе;
- Теорія вільного виховання Л.Н.Толстого (Яснополянская школа) і К.И.Венцеля (Будинок вільної дитини).
Багатьма закордонними й вітчизняними дослідниками порівняльної педагогіки й міжнародного утворення (П. Монро, Ш. Летурно, К. Шмидтом, е. Майерсом, Ф. Ге, П. Соколовим, М.И. Демковим, П.Ф. Каптеревим, Н.К. Гончаровим, Н.К. Константиновим, Ш.И. Ганелиним, М.В. Богуславским, Г.Б. Корнетовим) розглядалися сутність ідеї вільного виховання, її зв'язок з історичними подіями соціуму. Відбиті в західноєвропейській і вітчизняній суспільній думці й прояву в педагогічних теоріях і досвіді виховання
Ідея вільного виховання в порівняльній педагогіці виступає як складне соціальне, культурне й особистісне явище, розвиток якого визначається об'єктивними й суб'єктивними факторами
Становлення й розвиток ідеї вільного виховання тісно пов'язані із соціокультурним розвитком держави. Пануюче положення в суспільному й педагогічному житті Росії й Західної Європи ця ідея займало в періоди дозволу протиріч між соціально-об'єктивним і індивідуально-суб'єктивним у напрямку пріоритету самоцінності людини й свободи особи й виступав як ідеал, як альтернатива традиційному розумінню виховання людини. Об'єктивними факторами, що визначають розвиток ідеї, стали особливості ситуації політичного розвитку в Західній Європі й Росії, їхньої культури, педагогічної науки й практики. Суб'єктивними факторами виступали світогляду педагогів. Загальним для представників альтернативного виховання є подання про внутрішню гармонію дитячої природи, віра в споконвічну присутність добрих сил у кожній дитині, преклоніння перед таємницями його душі. У природній природі дитини бачиться величезний потенціал і невичерпні можливості, які можуть розвитися й реалізуватися при сприятливих умовах
Саме воля дає головний поштовх саморозвитку творчих сил людини. Воля розглядається як природне, невід'ємне право дитини, отримане від народження, його природний стан, внутрішній мир, стрижень розвитку природних потенцій. "Все зовнішнє сприймається лише в тій мері, у якій воно ввійде у внутрішню свідомість вільної людини, стане його внутрішнім "Я"" (Рорс).
Отже, воля, з одного боку, виступає як умова розвитку самобутньої творчої індивідуальності, а з іншого боку - як природний стан, природний атрибут людської сутності, що відбиває її творчески-деятельностний характер
Воля - лейтмотив педагогічної діяльності А. Нейлла, що наполягає на невтручанні педагога в процес розвитку особистості, оскільки вірить в особливу моральність, закладену в ній від природи. "Потрібно дати дитині волю, і тоді замість некомпетентних адвокатів, сірих учителів і неписьменних лікарів ми зможемо одержати гарних механіків, чудових мулярів і першосортних поліцейських".
Адаптацією дітей у ситуації волі служили в школі Саммерхилл конфіденційні уроки, які звільняли дітей від неусвідомлених негативних емоцій, знімали фобії й комплекси, виліковували дитячі неврози
|