Якщо дитина вчасно не проходить через так звані "кризи розвитку" - поступового відділення від батьків, звільнення від їхньої опіки, - він на все життя залишається інфантильним, тобто відчуває себе набагато моложе свого фізичного віку.

Непройдені кризи півтора, трьох і шести років накопичуються до підліткового періоду, і, як результат - подавлений стан, зриви, сварки з родителями через те, що відділення, тобто дорослішання, не було поступовим.

Як же цього уникнути? Не заважайте маляті вчитися самостійності - і ви не приречете його на затримку розвитку. Не варто забувати, що в дитини свій шлях, і заважати йому не треба.

Перші кілька місяців мама підбудовується під дитину: він настільки малий, що не зможе вижити без її допомоги. Але, коли в 10- 11 місяців кроха тягнеться за ложкою, дозволите йому взяти її й спробувати їсти самостійно. Він почав ходити, навчився копати -нехай намагається сам перелізти через бортик пісочниці. Підстраховуйте дитини, але так, щоб він про це не догадувалося, тоді маля буде розраховувати тільки на свої сили. І постарайтеся не занадто бурхливо реагувати на його падіння: не несіться до нього, сломя голову й з жахом в очах, не вистачайте відразу на руки, інакше маля буде вимагати вашу допомогу із приводу й без. Заохочуйте його самостійність, хвалите за те, що він сам піднявся. Виявите повагу до його особистості, не заважайте крохе здобувати як позитивний, так і негативний досвід Якщо ви будете вирішувати проблеми маляти за нього, він згодом не впорається з життєвими труднощами

До першого "кризовому віку" (рік- півтора) дитині необхідно частково відділитися від мами. Він уже здатний виконувати прості дії й відносно ясно виражати свої бажання. Мама своїм поводженням підказує маляті, що він уже знайшов достатні навички, щоб одержати деяку самостійність. Крім того, у цьому віці кроха, як правило, відділяється від материнських грудей. Він підростає, у його раціон уводять прикорми, і мама вже не залежить від розкладів грудної годівлі й може надовго залишити маля з нянькою або родичами. Вона починає більше часу приділяти особистому життю, виходить на роботу, розуміючи, що її власна реалізація й почуття впевненості в собі - на благо маляті. Він же, у свою чергу, учиться зважати на мамині інтереси, а це важливо для становлення його особистості.

Яку би симпатію не викликав у нас Хоботів, погодитеся, жити такій людині важко. Адже інфантильні люди - як діти; проблема лише в тім, що навколишні чекають від них серйозних рішень і дорослих учинків, а вони на перевірку не можуть обійтися без сторонньої, маминої, допомоги

Стаття отримана: www.Mamochka.kz