Л.С. Виготський у статті "Проблема розумової відсталості" [3, т. 5] покритикував однобічні підходи до вивчення процесів розвитку психіки в онтогенезі. Відзначаючи помилковість интеллектуалистических теорій, він не погодився й з К. Левиним, питавшимся вивести природу розумової відсталості з порушень емоційної сфери. Установлене К. Левиним визначальний вплив афективних процесів на розумовий розвиток дитини, по думці Л.С. Виготського, безумовно вірно на початкових щаблях розвитку інтелекту, однак буде великою помилкою зводити цей окремий випадок у загальний закон

       У вченні про вищі психічні функції, що становить ядро культурно-історичної концепції, Л.С. Виготським було показано, що саме головне в психічному розвитку полягає в зміні межфункциональних зв'язків і відносин між окремими процесами, у тому числі між інтелектуальною й емоційною сферами психіки

       Проблема єдності афекту й інтелекту розглядалася Л.С. Виготським як наріжний камінь теорії психічного розвитку дитини. Однак ця єдність проявляється як динамічна, а не стабільний зв'язок афекту з інтелектом. "Вся справа в тому, що мислення й афект представляють частини єдиного цілого - людської свідомості" [3; т. 5; 251]. Єдність афекту й інтелекту, згідно Л.С. Виготському, виявляється, по-перше, у взаємозв'язку й взаємовпливі цих сторін психіки один на одного на всіх щаблях психічного розвитку й, по-друге, у тім, що цей зв'язок є динамічної, мінливої, причому всякого щабля в розвитку мислення відповідає свій щабель у розвитку афекту

       Ці й інші ідеї Л.С. Виготського далеко не стали вчорашнім днем науки. Багато хто з них ще чекають своєї подальшої розробки й реалізації. Так, у психологічній літературі Л.С. Виготський звичайно не фігурує як творець принципово нової теорії особистості. Сам же автор культурно-історичної концепції прямо вказував, що "дитяча психологія не знала проблеми вищих психічних функцій, або, що те ж, проблеми культурного розвитку дитини. Тому для неї дотепер залишається закритої центральна й вища проблема всієї психології - проблема особистості і її розвитку... Тільки рішучий вихід за методологічні межі традиційної дитячої психології може привести нас до дослідження розвитку того самого вищого психічного синтезу, що з повною підставою повинен бути названий особистістю дитини" [2; 60].

       Намічені Л.С. Виготським підходи до проблеми особистості й проблемі свідомості, його розуміння єдності афекту й інтелекту в процесі психічного розвитку дитини поки не одержали належної розробки. На підтвердження сказаного можна привести слова Д.Б. ельконина: "Дотепер істотним недоліком розгляду психічного розвитку дитини є розрив між процесами розумового розвитку й розвитку особистості. Розвиток особистості без достатніх підстав зводиться при цьому до розвитку аффективно-потребностной або мотивационно-потребностной сфери

       Ще в 30-і рр. Л.С. Виготський указував на необхідність розгляду розвитку афекту й інтелекту в динамічній єдності. Але дотепер розвиток пізнавальних сил дитини й розвиток аффективно-потребностной сфери розглядаються як процеси, що мають свої незалежні, що взаємно не перетинаються лінії. У педагогічній теорії й практиці це знаходить вираження у відриві виховання від навчання й навчання від виховання" [4; 9].

       Психологічна теорія й педагогічна практика тісно зв'язані й роблять один на одного взаимообусловливающее вплив. Сучасна практика суспільного виховання дошкільників свідчить не тільки про відрив виховання від навчання, але й про явну деформацію педагогічного процесу убік однобокого домінування освітніх цінностей над виховними. Дитячий садок значною мірою перетворився в учбово-освітню установу. У розпорядку й організації життя дитячого садка головне місце займають заняття, які багато в чому схожі на шкільні уроки. З вихователів запитують у першу чергу виконання програми, а батьки найбільше стурбовані тим, як їхня дитина підготовлена до школи. Підготовка ж до школи в масовому розумінні зводиться до елементарної грамотності: умінню читати, писати, уважати. Емоційне життя дитини, як правило, винесена за рамки організованого педагогічного процесу як у дитячому садку, так і в школі. Події, що схвилювали дитину й залишили слід у його душі, найчастіше залишаються його особистою справою й не одержують належної уваги з боку педагогів

       В останні роки особливе значення в психологічній науці придбала проблема особистості. Багато в чому це викликано тим, що з рішенням цієї проблеми зв'язуються можливості відновлення педагогічної практики. У всіх концепціях перебудови системи утворення упор робиться на підвищенні уваги до дитини як до особистості. На сьогодні існує безліч трактувань і визначень поняття особистості. Представники цієї області психології особливо багато сперечаються про те, що таке людина як особистість і як його в цій якості вивчати. Не заглиблюючись у розгляд різних підходів, зупинимося тільки на деяких моментах проблеми особистості в руслі тієї наукової традиції, що була задана роботами Л.С. Виготського