Батьки ж прагнуть скормити дитині вміст тарілки будь-якими способами: від м'якого "За маму, за тата, за бабусю..." до твердого "Поки все не з'їли, через стіл не вийдеш". І якщо ненависна каша й котлета все-таки з'їдені, мама з татом уважають, що ціль досягнута й всі в порядку. А потім...

- Батьки шестирічного Андрюши прийшли на консультацію в повнім сум'ятті, - розповідає дитячий психолог, кандидат психологічних наук Олена Анатоліївна Смирнова. - Їхній син недавно втік з будинку. Його швидко знайшли й повернули, але хлопчик огризався, плакав і грозив утекти знову.

Вражені батьки нічого не могли зрозуміти. Вони клялися й божилися, що люблять своєї дитини найбільше на світі, що були з ним добрі, ніколи не піднімали на нього руки... Але в ході докладної бесіди спливла одна проблема: з малолітства в Андрюши був поганий апетит, і його змушували їсти.

Так відносини в родині виявилися всерйоз зіпсованими. Причому гіркий досвід нічому не навчив цих на вид розумних і благополучних батьків. Через кілька років вони знову прийшли на консультацію зі своєю другою дитиною. Протестуючи проти батьківського тиску, семирічна дівчинка зовсім перестала підкорятися, приховувала шкільні оцінки. Все це теж виявилося результатом багаторічної "війни за столом".

Звичайно, не всі діти здатні на відкритий протест. Тиха слухняна дівчинка, що теж постійно змушували їсти, не тікала з будинку сама, але це робили всі персонажі її ігор. Потім вона придумана казкову країну, де бездомні дитята-іграшки знаходили новий будинок і жили в ньому зовсім без дорослих.

Цю дівчинку змушували їсти не тільки будинку, але й у дитячому садку, а потім у школі. Коли весь їхній перший клас на великій зміні ладом ішов у їдальню снідати, маля починала стукати зубами - від страху перед черговий "катуванням їжею". Навколишньої здавалося, що дівчинка просто змерзнула, а вона соромилася кому-небудь розповісти про те, що з нею відбувається насправді.

Такий стан лікарі й психологи вже класифікують як невроз. Нерідко в дітей, яких годують насильно, спостерігаються й інші зміни поводження - вони стають над міру впертими, агресивними або плаксивими.

Якщо вам трапляється насильно змушувати дитини є, то, читаючи ці рядки, ви, швидше за все мимоволі починаєте себе заспокоювати: ну, у нас адже зовсім інша ситуація, з нашою дитиною такого трапитися не може, адже ми так любимо його, бажаємо тільки добра...

На жаль! Навіть якщо явних тривожних симптомів непомітно, насильство не може пройти безвісти для психіки дитини і його взаємин з родителями, затверджує Олена Анатоліївна. Ставши старше, дитина, швидше за все, простить мамі й татові їхня надмірна запопадливість у питаннях харчування. Але на підсвідомому рівні він однаково буде пам'ятати, що ці люди здатні зробити насильство, незважаючи на його потреби й почуття. І по-справжньому близькі, довірчі відносини в такій родині побудувати буде дуже важко.

Користі для здоров'я від годівлі через силу теж ніякої. Дослідження, що проводилися в США (їхні результати опубліковані в журналі Американського психологічного суспільства), показали, що діти, яких годують насильно, згодом значно частіше страждають порушеннями в роботі шлунково-кишкового тракту й щитовидної залози, не говорячи вже про страхи й неврози.

Але це ще не все. Якщо батьки завжди вирішують за дитину, коли йому потрібно поїсти, коли поспати, а коли потеплее одягтися, незважаючи на його власну думку, у маленької людини погано формується здатність усвідомлювати й задовольняти свої потреби. Навіть ставши дорослим, він часто не може зрозуміти, чим хоче займатися, чого йому не вистачає для щастя. Здатність до вольового регулювання свого поводження в таких людей теж знижена.

Взагалі ж людський організм - це саморегулююча система, що здатна добре пристосовуватися до самих різних умов. Одна з таких пристосувальних реакцій - зниження апетиту під час хвороби, при сильному стресі, при різкій зміні обстановки, клімату й т.п. Змушувати дитини є в такі моменти - значить завдавати шкоди його здоров'ю, заважати організму пристосуватися до важкої ситуації.

Виходить, що й із психологічної, і з медичної точки зору змушувати дитини є - шкідливо. Тоді чому ж це так часто відбувається? Що змушує батьків іти проти здорового глузду й наукових рекомендацій?

Причин, на думку Олени Анатоліївни, трохи. По-перше, дуже живучий у нашому народі стереотип "ситість, угодованість - це здоров'я". Особливо в людей старшого покоління, що пережили війну, розруху, голод. По-друге, більшу роль грає традиційне для нашого укладу відношення до дитини як до істоти нерозумному, не розуміючому, що для нього добре, а що - погано.

Є й інші моменти. Деякі батьки, підсвідомо почуваючи, що не здатно дати своїй дитині досить уваги, розуміння, пещення, мимоволі намагаються компенсувати це посиленою турботою про його харчування.

Владні, авторитарні батьки сприймають відмову від їжі як одну з форм неслухняності, порушення дисципліни й порядку.