Спілкуючись із дорослим, дитина просто сприймає його точку зору, але не переосмислює неї, не перевіряє ще раз. Дорослий для дитини - зразок, практично, досяга важко.

У спілкуванні з однолітком у дитини зовсім інша позиція. Точка зору, що особливо не збігає з його власної, ретельно обмірковується, думка однолітка можна спробувати й змінити, чого не можна зробити при спілкуванні з дорослим. Спілкування тільки з дорослими не дає особистісного й пізнавального розвитку. Дитина повинен виробити свою точку зору, зробити моральний вибір. Тільки спілкуючись із однолітком, дитина може стати, дійсно, рівним партнером у спілкуванні. Одноліток виступає об'єктом порівняння із собою, це та мірка, що дозволяє оцінити дитині себе на рівні реальних можливостей, побачити їх втіленими в іншому.


Яка специфіка спілкування з однолітками?

Спілкування з однолітками більш многообразно, ніж спілкування з дорослими. У грі дітей можуть проявлятися ті якості й особистісні характеристики, які не проявляються в спілкуванні з дорослими, наприклад, здатність придумувати нові ігри.

У спілкуванні з однолітками всім видам діяльності властив яскрава емоційна насиченість. Дитина здобуває здатність співчувати іншому, переживати чужі радості й суми як свої власні, ставати емоційно на точку зору іншого.

Всі форми звертання до однолітків набагато менш нормативни й регламентовані.

У спілкуванні з однолітками в дитини більше можливість проявляти ініціативу.


А що ж дорослий? Невже він не може втручатися в спілкування між дітьми?

Давайте подивимося, як розвиваються форми спілкування дитини і яка тут роль дорослого.

Увага до однолітків може проявлятися вже у віці 1 року (а може й не проявлятися!), але якщо воно є, то це ще не означає, що воно сформувалося до кінця. Десь до 1 р. 7 мес. увага до однолітка стає стійким, але дитина ще не вміє привертати увагу іншого до себе адекватними способами. Таке вміння може з'явитися після 2 років.

Але навіть в 3-4 року дитина цілком може обходитися один, не обертаючи ні на кого уваги, граючи один. Може тільки проявляти інтерес, спостерігаючи за іншим, але не вступаючи в контакт. Може наслідувати граючому поруч дитину, але знов-таки, не спілкуючись. А може й обмінюватися іграшками з іншою дитиною, а потім сказати, що він грав один!

Тут втручання дорослого може виявитися саме до речі. Оскільки єдиною формою спілкування є симетричні ігри, тобто обмін іграшками один з одним, заснований на наслідуванні, то Ви цілком можете підготувати своє чадо до цього - показати, як це здорово - помінятися іграшками! Ти - мені, я - тобі, і ще раз... Дорослий, таким чином, створює загальний ігровий задум.

ДО 4- 5,5 років з'являється зв'язна гра, але дитина ще не вміє сам створювати гру з іншими, розподіляти ролі. От отут Ви й можете йому допомогти, поступово вчити дітей організовувати мікрогри, а засобом організації гри буде служити звичайна лічилка. В 5-6 років з'являється феномен першої дитячої дружби. Виникає стійка вибірковість - хочу грати тільки з ним!

У дитячому садку багато хто вперше одержують можливість зав'язати дружбу. У дітей, що мають друзів, більше позитивна самооцінка, вони більше уверенни в собі. Підтримувати дружбу - виходить, ділитися іграшками, якими улюбленими вони б не були, заступатися один за одного, допомагати в чомусь. Друзі вчаться домовлятися про те, щоб час від часу мінятися ролями в грі, миритися один з одним, якщо відбулася сварка, просити прощення в іншого, зберігати загальні секрети й таємниці.

У дитячій дружбі вже складно знайти місце дорослому, адже її не можна нав'язати. Якщо Вам не подобається кращий друг дитини - ніколи не критикуйте його, тоді для Вашої дитини він буде виглядати ще привлекательнее. З віком вибірковість прихильностей Вашої дитини буде рости, усе більше звільняючись від ситуативних впливів (наприклад, зовнішній привабливості або дисциплінованості), а в школі в нього з'являться нові друзі.


Автор: Ремизова Г.Е.

Стаття отримана: www.Mamochka.kz