В АМЕРИКАНЦІВ, на яких ми так любимо оглядатися, законом забороняється залишати будинку однієї дитини, якому менше 12 років.

Наше життя показує, що дітей, чиї бабусі-дідусі не мають можливості щодня наглядати за онуками, починають привчати до самостійності ледве не з пелюшок. Досить багато мамів, щоб хоч крапельку полегшити собі життя, поки дитина мирно сопе в ліжечку, устигають злітати в найближчий магазин або привести із саду старшого.

Хоча, на думку психологів, такий ризик нічим не виправданий. Дитина може зненацька прокинутися й, не побачивши поруч не те що мами, взагалі нікого, злякатися. І скільки так йому доведеться виплакати, безпомічно лежачи в ліжечку, поки мама не повернеться...

Більшість психологів сходяться в єдиній думці, що залишати дитину будинку одного можна років із шести-семи, коли він уже досить повзрослеет для цього. У цьому віці він уже розуміє численні "не можна" і догадується, що ніяких "злих бармалеев" будинку немає.

Більше того, це навіть необхідно - залишати 6-літню дитину одного у квартирі. Це дасть йому можливість відчути себе "більшим", допоможе виховати в ньому самостійність і почуття відповідальності.

Починати коштує з невеликих отлучек, і краще попередити його заздалегідь. Скажіть, наприклад, що завтра мама з татом повинні будуть на півгодини сходити в магазин, а він може в цей час посидіти будинку. Якщо чадо протестує й проситься з вами, перенесіть експеримент на наступний раз. Як би не були для дитини нудні й стомлюючі походи по магазинах і які би корисні й цікаві заняття не чекали його будинку. Тому
що, залишившись один через силу, він відчує себе не дорослим, а маленьким і переляканим. А якщо ще й щораз наполягати, що "ти вже великий і можеш побить без дорослих", те можуть розвитися страхи, від яких довго прийде позбуватися.

Дитина ж, доросший до самостійності, охоче погодиться з тим, що батькам треба сходити по справах. Йому це підлестить. Але навіть якщо він готовий відпустити вас на скільки завгодно, не зловживайте його терпінням. Перший раз краще залишити дитину одного не більше чим на 15-20 хвилин - цього часу вам саме вистачить сходити за хлібом.

Поступово ваші відходи можуть ставати длиннее, але все-таки намагайтеся років до 10 не залишати дітей зовсім без догляду дорослих більше чим на 3-4 години.

Втім, навчання правилам "одного будинку" часто відбувається в екстреному порядку. Оскільки тато, що повинен був "сидіти" з дитем, перемінивши маму й чекаючи бабусю, затримався на роботі. Або мамі зненацька доводиться ненадовго від'їхати, і нікого як на зло ні, навіть сусідів.

Я своєї дитини залишила будинку одного, коли йому було три з половиною року. На вулиці йшов дощ, а мені й треба було всього збігати за молоком. І я запропонувала синові почекати мене будинку. Не знаю, хто з нас боявся більше. У нього немає якихось страхів, і йому був просто неприємний факт, що мама кудись пішла. Але я^-те знала, чого боятися: раптом хтось
подзвонить у двері, або щось замкне в розетці, або він полізе куди-небудь і впаде, або просто злякається самітності.

Десять разів давши йому вказівки щодо дверей, електрики й іншого, я поставила в магнітофон його улюблену касету, показала, як неї перевертати, прикрила двері в кімнату й помчалася в магазин. Повернувшись, я виявила, що перша сторона касети ще не закінчилася, а двері в кімнату розкрита. "Хтось дзвонив у двері?" - злякалася я. "Ні, - спокійно відповіла моя дитина. - Я ходив на кухню попити". Виявилося, він цілком комфортно почував себе й один.


Про що варто пам'ятати:

НІКОЛИ не лякайте дитини всякими буками й бяками, притаившимися в куті й готовими накинутися на нього за неслухняність. Намучитеся переконувати його в цьому, коли зберетеся залишити будинку одного.

Ідучи, обов'язково скажіть дитині, у скільки ви повернетеся. І неодмінно стримаєте свою обіцянку. По-перше, щоб він не переживав, чому ви спізнюєтеся. До того ж ваша пунктуальність - застава того, що й ваше повзрослевшее чадо буде вертатися із прогулянок вчасно.

Якщо є можливість, напишіть номер телефону, по якому вас можна знайти. До речі, і самі подзвоните синові або дочці, поцікавтеся їхніми справами.

Зрозуміло, дитина повинен знати, що не можна підходити до дверям і тим більше відкривати її, включати плиту, витикатися у вікно. Втім, щоб у вашого чаду не виникло спокуси, можна попередньо самим усе закрити й виключити.

У кожній родині напевно свої правила й своє табу. Але всі випадки не передбачиш, тому вірніше все-таки не тільки забороняти щось, але й навчити дитини користуватися самостійністю. Адже зовсім нескладно пояснити, чому не можна торкати розетки і як треба розмовляти по телефоні.

Моя приятелька досить часто залишала свого 6-літнього синишку будинку одного. Якось я подзвонила їй по телефоні. "Мама зараз не може підійти. Що їй передати?" - строго відповів мені хлопчик. "Мами немає будинку?" - уточнила я. "Вона не може зараз підійти. Що їй передати?" - повторила дитина. Мені навіть у голову не прийшло, що він у квартирі один.
Думаю, саме такого результату мама й домагалася.


Олена Бабичева

Стаття отримана: www.Mamochka.kz