Для дитини з великої родини інфекційне захворювання з наступною ізоляцією від братів і сестер може виявитися єдиним випадком, коли він повністю заволодіває материнською увагою й турботою. Мати через свою тривогу за здоров'я дитини може скасувати дисциплінарні вимоги й вимоги гарного поводження й дійти до межі в потаканні всім примхам дитини. Або, навпроти, направивши всю свою увагу на тіло дитини, вона може забути найбільш елементарні принципи психологічного обігу, яким випливала, коли дитина була здорова; насильное годівля або промивання шлунка, різка розлука (у випадку госпіталізації), обмани (у випадку операції) здаються матері незначними подіями, якщо приводять до видужання дитини. Для дитини ж, навпроти, це найбільш травмирующие, шокові переживання, він виявляється спантеличеним порушенням раніше існуючих емоційних і моральних стандартів або ж не може після видужання легко відмовитися від високого рівня емоційності, яким відзначені відносини з родителями під час хвороби.

Багато матерів говорять, що після періоду хвороби їхні маленькі діти повинні знову вчитися всьому, пов'язаному з туалетом, знову відучуватися від годівлі з ложечки, від вимог постійного контакту з матір'ю, і т.п., що пояснюється тим, що хвороба може вплинути на рівень розвитку дітей раннього віку. Поступове оволодіння різними тілесними функціями, такими, як самостійний прийом їжі й ходіння в туалет, можливість самостійно вмиватися, одягатися, роздягатися й т.п., є для дитини настільки ж високо значимими етапами розвитку особистості як знаходження повного контролю над функціонуванням свого тіла. Втрата цих можливостей, причиною якої виступає медичний відхід (або тілесна слабість сама по собі), госпіталізація означає рівноцінну втрату в его контролі, повернення на ранні й більше пасивні стадії дитячого розвитку. Деякі діти, що вибудували сильний захист проти збідніння своїх можливостей, через це стають складними, із працею пацієнтами, що піддаються лікуванню,; інші, навпроти, упадають у стан безпомічного дитинства, з якого вони так недавно вийшли. Недавно придбані й тому недостатньо вкорінені досягнення его за таких умов, як правило, губляться.

Багато хто з дітей, будучи здорові, повні інтересу до іграшок і повсякденного життя, починаючи занедужувати, віддаляються від навколишнього світу, стають апатичними й смутними. З посиленням захворювання вони лежать у ліжку без руху, повернувшись особою до стіни, відмовляючись грати, і їдять, якщо тільки комусь із близьких вдається його вмовити. Навіть при невеликих захворюваннях, дитина в стані такий отстраненности робить враження серйозно хворої людини.

Тривожних матерів жахає подібна тотальна зміна поводження їхніх дітей, їм здається, що вони перебувають у серйозній небезпеці. Насправді це явище психологічного характеру не порівнянно із серйозністю захворювання. Це зміна спрямованості особистості, коли воно повністю приділяється з навколишнього світу й концентрується на тілі і його потребах і спрямовано на видужання. Є діти, що використають інший спосіб. Вони вимагають додаткової любові й уваги від своїх матерів, які доглядають за ними протягом хвороби, вони стають вимогливими, і вибагливими. Надходячи так, вони вертаються в емоційний стан першого року життя, коли материнська любов і увага до дитини мали найважливіше значення з погляду захисту останнього від болю, ушкоджень і саморуйнування.


Ради батькам

1. Дуже важливо, щоб дитина почувала себе захищеним.
Мама й тато, перебуваючи поруч із хворою дитиною, не тільки звільняють його від тривоги й страху, надають конкретну допомогу, але й розділяють із ним біль і страждання. Улюблені іграшки, мультфільми, книжки відволікають його від неприємних відчуттів.

2. Не можна у виховних цілях лякати дитини хворобою, а також лікарями.
Під час хвороби такий страх може повністю підкорити собі психіку дитини й виробити агресивну установку на лікаря.

3. Необхідно заохочувати дитини в його зусиллях упоратися із хворобливими й неприємними відчуттями, хвалити за терпіння - це може допомогти сформувати такі якості як самоконтроль, упевненість у собі.

4. Не припустиме негативне відношення до емоцій хворої дитини по типі «Соромно плакати й боятися».

5. Повинна бути реакція на переживання дітей: треба обговорювати з дітьми причини виникнення хвороби, методи лікування й відчуття дитини, давати йому посильну для нього інформацію про хворобу й лікувальні процедури, відповідати на його питання.

6. Не можна перекладати на дитину відповідальність за появу хвороби, вселяти дитині почуття провини «не слухався маму, не мил руки» і т.д.

7. Не варто примушувати хвору дитину є. В останньому випадку навіть легке коротке захворювання може виявитися початковою крапкою для серйозних і тривалих труднощів, пов'язаних з їжею.

8. Тому що для дітей один з важких моментів у хворобі - це обмеження в русі, не варто укладати їх у ліжко в тих випадках, коли це можливо. Добре відомо, що, принаймні, при домашньому відході, дітей з не занадто серйозними захворюваннями неможливо постійно втримувати в постелі або вони не лежать там спокійно.


Досвід страждання й страху, що діти здобувають під час хвороби, може на все життя нанести дитині психічну травму. І в той же час, саме він може навчити терпіння, жалю й співпереживанню, зробити добріше й сформувати бажання допомагати слабким і попали в лихо. Як все відбудеться в конкретному випадку залежить від нас - навколишньої дитини дорослих.


Ельвіра Голяшева

Стаття отримана: www.Mamochka.kz