Потім почалося захоплення мультфільмами й ляльковими постановками - у театрі й будинку И, нарешті, після трьох з половиною років наступив момент, коли дочка САМА початку придумувати й фантазувати. Абсолютно будь-які предмети й речі, призначені для конкретних дорослих цілей, сталі відправлятися в казкові подорожі. Виглядало це задоволено забавно. Качалка й тертка приходили друг до друга в гості і йшли звільняти від злої чарівниці зачарований ополоник. Адже цілком можливо, він і був прекрасним принцом...

Мені було дуже цікаво слухати дитячі фантазії. Але усе активніше й активніше дочка підключала до них і мене. "Розкажи ПРО НИХ казку!" - лунало по кілька разів на дню. Вони - це було все, що завгодно! М'які іграшки, кубики або просто смужки кольорового паперу...

Як з ходу придумаєш казку про кольоровий папір? А якщо наступного дня знову просять і знову про неї?

Ще одні труднощі полягали в тім, що персонажів і сюжет вибирала сама дитина А мені доводилося випливати за дитячою думкою, угадувати, додавати щось своє, не суперечачи при цьому задуму маленької казкарки.


Зрештою я задалася питанням: як же розіграти казку, що придумати, щоб дитині щораз було цікаво? И як не дати вичерпатися своєї фантазії?
Адже найчастіше поворот був досить несподіваним. Наприклад, дочка побачила на небі місяць і зірочку й відразу попросила: "Розкажи, як вони подружилися". Правда, сюжет розвивався тільки по її власних правилах, тому дівчинка бурхливо протестувала, якщо я включала, наприклад, ще одного героя, або не того героя, або не тоді включала... Досвід показав, що із цією вигадницею краще не сперечатися (вуж дуже вона розбудовувалася), а задавати уточнюючі питання "по ходу справи" або використати незакінчені пропозиції - щоб дитина сам їх закінчував, даючи наступну відправну крапку.

Наприклад:
-И тоді прийшов...
- Жираф!
- Так, жираф. І говорить жираф мавпочці: "Давай грати...
-...у прятки"!!!

Взагалі, зверушки - самі улюблені казкові герої, про них придумувати можна нескінченно. Але "подпитать" фантазію іноді можуть самі несподівані речі. Для нас такий "несподіванкою" стала дитяча карта миру - більша географічна карта, з материками й країнами, океанами й морями й з усіма тваринами, що живуть на землі. Щовечора сама собою народжувалася нова казка про кашалота, акулу, броненосця й лемура. Ми знаходили їх на карті, дивилися, хто живе поруч, придумували пригоди.
Причому я помітила, що дитині однаково цікаві не тільки властиво казки, із чарівними перетвореннями, з добрими й злими персонажами, але й історії. Не повчальної й виховні, а просто історії - заспокійливі, добрі й ніжні. Якісь пригоди, цікаві знахідки, розмови, опис гри, готування вкуснейшего пирога, якась робота... До речі, і різноманітна інформація запам'ятовується набагато краще, якщо вона якось обіграється, бере участь у казці. Саме так ми освоїли рецепт готування запіканки - тому що її пекли слоненя й верблюденя, пекли играючи, спочатку забувши, а потім згадавши про борошно й цукор. Зате тепер моя дитина ніколи не плутає інгредієнти. І зовсім необов'язково, щоб головні ролі виконували саме тварини. Так у нас була запитана казка про дві ложки або дві цукерки! І тоді рятуйте! прийшла ідея перетворень. Папір і ложки легко перетворилися в човники. До них, щоправда, треба було зробити море, хвилі й рибок. А наступного разу вони стали самолетиками. Але й човника, і самолетики вели розмови, попадали в казкові ситуації й шукали вихід зі складних становищ.

А ще дуже зручно виявилося переносити місце дії казки в пластилінову країну! У ній персонажі міняли кольори, форму, та й зміст, перетворювалися в когось іншого, з'являлися з нізвідки по ходу дії казки... Майже так само, як у відомому мультфільмі про пластилінову ворону.


Але самою чудовою ідеєю виявилося включення в щоденні казки-історії так званого "наскрізного героя" - героя, що щодня або розповідає чергову казку, або сам стає її головним персонажем У нас із таким завданням прекрасно впоралося Слоненя. Адже, крім усього іншого, присутність наскрізного героя створює в дитини відчуття сталості, стабільності. На зразок щовечірньої колискової, котру діти просять проспівати кілька разів підряд...

Наприклад, у моєму дитинстві таким щоденним казковим персонажем був гномик Гоша. Приходив він пізно вночі, я його ніколи не бачила, але щовечора будувала йому будиночок з конструктора, ліжечко, де він міг би спати, і обов'язково писала йому лист. Він справно відповідав і іноді приносив маленькі подарочки... Гра в цю казку тривала кілька років, навіть коли я пішла в школу. І батьки дотепер зберігають мої перші листи маленькому гномикові...


Коли дорослий придумує казку для своєї дитини, у нього з'являється унікальний шанс вселити своєму маляті щось важливе, розповісти саме про те, що його хвилюється Адже замічено, що за допомогою притч і іносказань розуміння приходить швидше й легше... Дитина однаково зможе вловити схований зміст і запам'ятає його набагато краще, ніж після сотні моралей. Тому в казку легко можна вставити непридуману історію - скажемо, з області відносин між дітьми або між родителями й дітьми. У моєму випадку батьки могли вкласти свої думки в листи від гномика Гоши, думка якого для мене було дуже важливо.

На закінчення хочеться сказати, що іноді буває дуже цікаво уявити собі, що всі предмети, іграшки й речі живуть своїм життям, у кожного - свій характер і проблеми Іншими словами - подивитися на мир очами дитини. І коли маля принесе вам дві гілочки й попросить розповісти про них казку, ви вже точно вгадаєте, про що вона повинна бути...

Марія Говтвань

Стаття отримана: www.Mamochka.kz