Історія, що могла б окончиться погано

ЗВИЧАЙНО сина із саду забирала Наталя, але сьогодні вона затримувалася. Довелося Олегові зриватися з роботи на годину раніше, проторчав у страшній пробці на Садовому, він уже приготувався вислухувати докори виховательки. Але в дитячому садку було надзвичайно тихо. Дві молоді жінки мирно бовтали у входу, а купка нерозібраних дітей різного віку, зібрана із усього саду, товклася на дитячому майданчику. Мрячив дощ.

Олег знайшов очами Стасика й покликав його. Той неохоче підійшов. «Підемо додому, мама вже, мабуть, заждалася», - сказав Олег, а про себе відзначив, що за останні пару місяців син дуже повзрослел. З'явилося в його особі щось нове, серйозне. «У мене пішов, великим ученим буде», - думав Олег по дорозі додому. Але зненацька Стасик став огидно так підвивати: «Додому хочу, до мами!» і хлюпотіти носом. «Не ний, майже прийшли», - строго сказав Олег. Але Стас продовжував вередувати й вимагати Наталю. «Ну от, доопрацювався, рідний син зовсім від мене отвик, незабаром і дізнаватися перестане», - подумав Олег і вирішив зробити Наталі сувора догана - розпестила хлопця, канючить, як дівчисько.

Тато із сином увійшли в під'їзд. Наталя майже відразу відкрила двері й завмерла як укопана. «Що знову не так? Ну припозднились небагато - теж не кінець світу», - випередив Олег її докори. Але Наталя, мовчачи, не відриваючи око, дивилася на Стаса. Олег подивився на сина: нічого особливого, ну сопля з носа стирчить - не смертельно. З кімнати почувся якийсь шум. «У тебе що, гості?» - поцікавився Олег. Але Наталя продовжувала мовчати й дивитися на Стаса. І отут у коридор з кімнати вибіг... Стасик. «Тат, ти «Орбіт лемон-фреш» купив?» - запитав він, не привітавшись. Олег похолодів. «Ти кого привів? - Наталя блискала очами від збурювання. «Біжи швидко назад, віддай чужої дитини, поки там у матері інфаркт не трапився». Олег схопив чуже маля на руки й побіг у сад.

Усе обійшлося. Виховательки як і раніше бовтали у входу, що зріділа купка дітей товклася на площадці. «Тебе як кличуть?» — запитав Олег у викраденого їм маляти. «Стасик», — відповів той і побіг до хлопцям.


Ніколи не розмовляйте з невідомими

ЗОВСІМ анекдотичний приклад батьківської неуважності й неуважності із власного особистого життя. Але мова сьогодні не про горе-папашах і не про наплювацьке відношення виховательок, яким ми довіряємо своїх дітей. Мова йтиме про дитину, п'ятирічного хлопчика, що пішов з незнайомим чоловіком нібито до мами. Чому він так надійшов, чому ні про що не запитав, не підійшов до виховательки, не став упиратися й обурюватися? А якби чоловік виявився маніяком? Ця смішна історія мала б тоді зовсім інший фінал.

Одна з помилок виховання — це безумовне підпорядкування будь-якій дорослій людині Ми часто говоримо: «З дорослим так не розмовляють», «Якщо дорослий тобі сказав, виходить, треба слухати». Вірно, тільки з невеликий, але дуже важливої оговорочкой — ЗНАЙОМИЙ дорослий. Однієї з головних відмітних рис дитини від дорослого вважається дитяча безпосередність — дитина говорить те, що думає. Отже, і сприйняття влаштоване аналогічно: якщо людина говорить, виходить, він говорить правду. Діти не вміють читати «підтекст», дитячий гумор дуже своєрідний і відрізняється конкретністю. Є, щоправда, у дітей один гарний захист — інтуїція, розвинене почуття небезпеки, як у тварин. Саме вона й не дозволяє багатьом дітям робити те, що їм говорять на вулиці малознайомі люди (адже не кожна дівчинка піде в під'їзд із незнайомцем).

Так чи інакше, як це ні смутно, але в дитині треба виховувати недовіру до незнайомих і малознайомих людей. І насамперед треба засвоїти правило чотирьох «не», розроблене англійськими криміналістами й впроваджене в обов'язкову шкільну програму, на жаль, поки тільки в Англії.

• Не ходи з незнайомцем, що б він тобі не говорив!
• Не сідай до незнайомих людей у машину, ні під яким приводом!
• Не заходь у ліфт із незнайомцем, навіть якщо він на вид зовсім безпечний!
• Нічого не бери в незнайомця, якщо він буде тобі пропонувати!


До цим чотирьох пунктам можна додати наступне:

• Ти не зобов'язаний відповідати на питання незнайомих людей і чим би те не було допомагати їм (навіть якщо тебе попросили донести важку сумку, навіть якщо незнайомець попросив проводити його до квартири, що він шукає, навіть якщо дорослий просто так, нічого не вимагаючи, хоче зав'язати з тобою бесіду).

• Ти не повинен підкорятися дорослим тільки тому, що вони дорослі. Твоє безпосереднє начальство — батьки й учителі (так чи мало, що тобі велів зробити ця незнайома людина!). Навчите дитини чемно відмовляти дорослим (є делікатні, виховані діти, які не в змозі відмовити незнайомцеві в проханні, хоча внутрішньо випробовують протест).

• Необхідно пояснити дитині, що якщо до нього стане приставати дорослий чоловік, йому треба голосно й пронизливо кричати, дряпати й щипати самі ранимі місця незнайомця: особа, пахнув і т.д. Якщо ваша дитина йде в гості, батьки зобов'язані знати адресу й телефон. Привчите дитини дзвонити, якщо він затримується й перед виходом. А в темний час зустрічайте й проводжайте до квартири (а не до під'їзду). Якщо дитина гуляє без дорослих, то обов'язково в компанії друзів.

• Постарайтеся повністю виключити самостійні подорожі дитини на електричках, особливо ввечері в заміську зону.

• Привчите дитини носити ключі в тому самому кишені, що застібається на блискавку (молодшим школярам ключ можна повісити на шию, але так, щоб він не був видний навколишньої).

• Вселите дитині, що не можна відкривати стороннім двері, необхідно користуватися вічками й ланцюжками. А якщо будуть просити відкрити, він повинен сказати, що не знає як. Ніяких «записок від мами» під час, поки він один, йому передаватися не повинне. У випадку телефонних дзвінків незнайомців із ключовим питанням, один чи він будинку, дитині краще відповідати, що не один, але дорослі підійти не можуть.

• И нарешті, із самих пелюшок учите дітей набирати номера основних служб: 01, 02, 03. Тільки не забудьте пояснити, що при цьому треба сказати (ваша адреса повинен бути написаний на папері й прикріплений поруч із телефоном - діти, хвилюючись, часто забувають, де вони живуть).