Криза трьох років

- це емоційно дуже важкий період розвитку, як для батьків, так і для самої дитини. Змінюється поводження маляти, загострюється його прагнення до самостійності, він починає почувати себе незалежним від дорослих. У чому ж причини цих явищ? Як максимально безболісно пережити час кризи?

Уже відзначалося, що в цей час дитина стає більше самостійним, незалежним від батьків, починає розуміти, що вже багато чого він може зробити сам, без їхньої допомоги. Прояв самостійності пов'язане зі спробою дитини навчитися жити й діяти самому, як окремому, ні від кого не залежній істоті.

Одним з ознак цього є те, що маля починає говорити про себе в 1 особі. Якщо раніше ви чули: "Маша хоче пити!", те тепер дитина зовсім чітко вимовляє: "Я хочу пити!" Слово "Я" у його лексиконі стає одним із самих уживаних. Ви тільки й чуєте: "Я... я... я!". Це "Я" поступово переходить в "Я сам!"

Це дуже тонкий момент, на який варто звернути особливу увагу. Зовнішні прояви кризового поводження маляти пов'язані з його впертістю, негативізмом і норовистістю. Дитина хоче бути хазяїном свого поводження й наполягає на цьому. Його впертість - спосіб прояву власної волі. Він не дає мамі допомогти одягти колготки, побудувати будинок з кубиків, на прогулянці тягне її туди, куди хочеться саме йому. На будь-яке заперечення може реагувати лементом, слізьми, що нерідко переходять у дійсну істерику. Він часто відмовляється від будь-якої пропозиції дорослого - "Не хочу!", "Не буду!", "Не треба!". Така примхливість дитини - поки єдина можливість прояву своєї значимості, а також можливість зажадати її поваги від інших. Він заперечує все, що виходить від дорослого.

Треба ще раз підкреслити, що таке важке кризове поводження - абсолютно нормальне поводження для трирічної дитини. Яскравий прояв самостійності й самоствердження дитини - свідчення того, що його розвиток іде у відповідності віку. Не варто лякатися кризового поводження, не варто говорити дитині, що він "поганий" або гірше інших. Треба спробувати допомогти йому перебороти цей складний період і зм'якшити прояву кризи.

Тому що ж краще реагувати на впертість і капризи дитини? Як допомогти перебороти кризу трьох років? Спробуйте скористатися наступними радами:

• Заохочуйте самостійність і активність маляти. Постарайтеся взяти на себе роль консультанта, а не запретителя;

• Установите границі активності маляти. Вони повинні визначатися сферою його безпеки. Покажіть дитині зону "можна" і "не можна";

• Будьте послідовні у своїх вимогах. Якщо ви щось не дозволяєте дитині, то коштуйте на своєму до кінця. У противному випадку сльози й істерики стануть для нього зручним способом домогтися свого;

• Стежите за тим, щоб всі навколишні пред'являли до дитини однакові вимоги;

• На намагайтеся лаяти або вмовляти дитини під час приступу впертості. Швидше за все, він просто не зверне на вас уваги. Для будь-якої істерики потрібен глядач, і ваша особлива увага буде тільки на руку маленькому упертюхові;

• Під час приступу спробуйте перемкнути увага маляти, показавши йому щось нове й цікаве. Подібні прийоми можуть відволікти увага капризулі від плачу й істерики. У противному випадку, ви можете якийсь час не обертати на нього увага - істерика пройде сама собою, адже кричати й тупотіти ногами без глядачів зовсім не цікаво.


Автор: Иванищина О.Н.

Стаття отримана: www.Mamochka.kz