| Батьки й діти, або Чому я виїхала з будинку |
|
Рішення про те, що від батьків я виїду якнайдалі, я прийняла, коли мені було всього 12 років, - розповідає журналістка Ирина. - І я це зробила відразу після закінчення школи. Як сьогодні пам'ятаю - пішла в читальний зал бібліотеки, взяла довідник для вступників у вузи й вибрала місто за 560 км від мого рідного. Я виїхала з міста, де жили всі мої родичі, і не повернулася туди, навіть коли розвелася із чоловіком. Я залишилася жити одна в чужому місті як тільки тому, що ні за яких умов не хотіла вертатися домийся Важке дитинство? ви, напевно, подумаєте, що в мене було важке дитинство, як жартівливо говорять, дерев'яні іграшки. Ніяк немає. Усе в мене було, як в усіх. Трикімнатна квартира на чотирьох членів родини: тата, маму, сестру й мене. Середній статок: тато - інженер, мама - працівник сфери побуту. Ми ніколи не голодували, сильно ні в чому не бідували. Батьки в мене не пили й не гуляли. Хотілося волі а справа все в тім, що в 12 років мені до смерті схотілося волі. "Волі від чого?" - запитаєте ви. от недоліку життєвого простору когда старша сестра Аня вийшла заміж і переїхала, моєму щастю не було межі. У мене з'явилася своя кімната. Я відразу початку планувати, що переставлю стіл і ліжко, поміняю моторошні зелені шпалери на персикові. Але та ба. Мої батьки категорично відмовилися що-небудь міняти в кімнаті. Коли я попросила нові шпалери, вони відповіли, що й ці поки в нормальному стані. Вони не захотіли забрати в іншу кімнату виродливу стару тумбу, що псувала весь вид. Мама й тато також заборонили мені зняти зі стіни огидний червоний килим з візерунками. І, звичайно, не могло бути й мови про те, щоб поставити на двері засувку. У підсумку радості від своєї кімнати в мене було ой як небагато. По суті, це як і раніше була кімната моєї сестри... от життя по розпорядку я добре пам'ятаю, як пояснювала своїм батькам, що не можу жити по затвердженому ними розпорядку. Придя зі школи, я не знала, чого мені захочеться в наступний момент: піти погуляти з подругою або написати твір, почитати «Війну й мир» або витратити кишенькові гроші. Вони ж строго вимагали: після школи - обід, після обіду - уроки. І якщо залишиться час (і на вулиці ще буде світла), можна годинка погуляти. Розпорядок мене моторошно зллив. Я могла годинниками сидіти за столом, але якщо мені не хотілося вчити, я не вчила. А уроки доучувала на перервах або приймаючи ванну. от навчання мой профіль визначився ще в 5 класі, коли твору пішли на «5+» (по п'ятибальній системі), а з першими рівняннями почалися серйозні проблеми. В 6 класі я перестала вирішувати математикові. Надалі до математики приєдналися фізика й хімія. Я взагалі не вчила ці предмети й навіть не намагалася, тому що відразу зрозуміла, що ми не подружимося. У той же час учителя залучали мене до всіх літературних і язикових конкурсів, відправляли на олімпіади й запрошували брати участь у дебатах. мне здається, що з 6 по 11 клас пройшло досить часу для того, щоб мої батьки раз і назавжди зрозуміли, що точні науки не для мене й що я ніколи не буду надходити в навчальний заклад, де хоча б протягом семестру потрібно вивчати вищу математику. Нічого подібного! Я одержувала рознос за кожний «уд» і «неуд» по точних науках. Це тривало навіть тоді, коли в 11 класі я стала співробітничати з місцевою газетою, і в мене з'явилася постійна рубрика. Мені важко зрозуміти, чому така очевидна річ, як «профіль», залишалася незбагненної для мами й тата, і вони лементами й лайкою псували життя собі й мені... от села мои бабусі й дідусі з обох - папиной і маминої - сторін жили в селі. Тому питання про те, де провести вихідні, канікули (і осінні, і зимові, і весняні, і літні), новорічні, великодні й інші свята, ніколи не стояв. У перший же день канікул мене відвозили в село, а відвозили додому тільки напередодні збору перед початком навчального року. У мене жодного разу за все життя не запитали, чи подобається мені в селі, чи хочу я туди їхати, чи не взяти мені путівку в літній табір. за всю свою з родителями життя я не була ні на море, ні в піонерському таборі. І якщо влітку в одній із сіл був досить весело (населений пункт був досить більшим, тому ( опублікований на www.BceTYT.ru ) там було багато приїжджих онуків і внучок), те на зимових, весняних і осінніх канікулах я просто не знала, куди себе запроторювати. По чорно-білому телевізорі транслювалося два канали, бібліотека була в сусіднім селі, а взяті із собою книги я прочитувала за пару днів. Я ненавиділа глухомань і нудьгу, терпіти не могла мити жирний посуд у підігрітій на газовій плиті воді, я не любила сільську лазню й бабусь, які приходили в гості до моєї бабусі й на чому світло коштує лаяли молодь. Я й тепер не люблю село. Але зараз мене вже ніхто не змусить туди їздити... от поганого настрою когда моя мама приходила додому в поганому настрої, це було видно відразу. Вона з порога починала мене лаяти за все, що бачила навколо. Починалося це, звичайно, у прихожей: - Ира! Невже ти, сидячи весь день будинку (точніше, півтори години після школи), не можеш підмести килим? Так що ти за нечупара така?.. потом мама роздягалася і йшла на кухню. Відтіля чулися ті ж лементи: - Ира! Тобі ж 13 (14/15/16/17) років! Невже ти не можеш що-небудь приготувати? Так хто ж тебе таку «безруку» заміж візьме? потом мама приходила в мою кімнату: - Ира! Чому в тебе все скрізь валяється? Невже так важко скласти светр у шафу? Коли ти будеш учити уроки? Коли, нарешті, я перестану вислухувати скарги від учителів математики, хімії й фізики?.. Як ти не зрозумієш, що я добра тобі бажаю?! стоило мені разок відповісти щось начебто «Так яка різниця?!», як мама починала репетувати пущі колишнього. Коли з роботи приходив тато, вона починала скаржитися на мене йому. Якщо він не реагував, вона скандалила з ним по таких же несуттєвих приводах... По будинку не нудьгую итак, Ира живе в зовсім чужому місті, де в неї немає ні сестри, ні тітки, ні чоловіка. Чи щаслива вона? Чи не буває їй самотньо? - Як не дивно, але по будинку я практично не нудьгую, - говорить Ира. - Я насолоджуюся своєю волею вже 11 років після переїзду з рідного міста й ніяк не можу насолодитися. Додому їжджу кілька разів у рік - більше не тягне. А по ночах іноді сниться, що мені знову потрібно вирішувати завдання по математиці, полоти город у селі й лаятися з родителями. все-таки, як мало потрібно зробити для того, щоб дитина назавжди захотіла виїхати з рідного будинку. Усього лише, «бажати йому добра», вишиковуючи стіну нерозуміння... Автор: Марина Тумовская Прочитань: 1805 Поточний рейтинг: (4,22; голосів: 72) Стаття про психологію отримана: www.myJane.ru |
| « Пред. | След. » |
|---|